• Ви знаходитесь тут:

• Головна
• Психологічна служба
• Інформація для батьків

Ваш малюк іде в садочок
(адаптація дітей до умов ДНЗ)

Ранній вік є найбільш відповідальний період життя дитини, коли формуються фундаментальні здібності, що визначатимуть подальший її розвиток. У цей період складаються такі ключові якості як пізнавальна активність, довіра до світу, впевненість у собі, доброзичливе ставлення до людей, творчі можливості, загальна життєва активність тощо. Проте ці якості та здібності не виникають автоматично, як результат фізіологічного дозрівання. Їх становлення потребує певних форм спілкування дорослої людини з дитиною та їхньої спільної діяльності.
Як показує практика, діти починають відвідувати дошкільні заклади дуже рано. Дитячі садочки першими відкривають перед дитиною світ соціально-суспільного життя. Дитячий садок разом з родиною бере на себе функції виховання та формування особистості.
Початок відвідування дитиною дошкільного закладу – дуже напружений період, який вимагає від неї перебудови всіх уявлень і стосунків з оточуючими людьми, включення її в нову соціальну ситуацію. Процес адаптації до нових умов через низку обставин – вікових особливостей, стану здоров’я, типу нервової системи, стилю виховання, розвитку ігрових, комунікативних навичок тощо – у різних дітей відбувається по-різному. Одні діти легко налагоджують контакти з дітьми і дорослими, пристосовуються до нових вимог, режиму; процес адаптації у них проходить легко і безболісно. У інших зміна соціальних стосунків, умов існування викликають значні труднощі, дитина стає неспокійною, примхливою, замкнутою тощо. Порушується емоційна рівновага, травмується психіка.
Під час адаптації малюка до дошкільного закладу велике значення у забезпеченні психологічного комфорту має особистісно-орієнтований підхід, який передбачає визначення єдиних вимог виховання в родині і в дитячому садку.Щоб процес пристосування дитини до нових умов пройшов максимально безболісно, необхідно приготувати її до цього. За кілька тижнів до того, як дитина почне відвідувати дитячий садок, доцільно змінити час перебування з нею батьків, спробувати наблизити режим дитини вдома до режиму дитячого закладу, який вона має відвідувати. Не залишайте з першого ж дня дитину у дитячому садку до вечора. Треба поступово збільшувати тривалість перебування з 1,5 – 2,5 годин на день.

<<Рекомендації батькам з підготовки дітей до дитячого садка>>

<<Прийоми, що полегшують дитині ранкові прощання>>

ПОРАДИ ЩОДО АДАПТАЦІЇ ДІТЕЙ В ДНЗ

Шановні батьки! Усвідомте, що ваше власне хвилювання передається дитині. Щоб запобігти цьому, заздалегідь познайомтесь з вихователями та особливостями організації життя в групі.
• Дайте дитині позитивну перспективу: розкажіть, що в дитячому садочку багато іграшок, діток, і їй там буде добре, цікаво, весело.
• Підпорядкуйте домашній режим режиму роботи дитячого садка, особливо додержуйте часу вкладання спати і період харчування.
•Навчіть дитину елементарних навичок самообслуговування.
• Подбайте про психічне і фізичне здоров’я дитини.
• Повідомте вихователів про звички та вподобання вашого малюка, про особливості здоров’я і поведінки.
• Потурбуйтеся про нервову систему вашої дитини. В перші дні перебування не залишайте її на цілий день у дитячому садку.
• Тримайте тісний зв’язок з персоналом групи, і будете певні, що працівники зуміли прийняти і зрозуміти вашу дитину, і по-материнськи дбають про неї.

Батьки – перші вихователі

Батьки для дитини – найближчі і найдорожчі в усьому світі дюди . Вони для неї перший і найголовніший взірець чуйності й турботливості .Тепло і ласку матері , батька та інших членів родини дитина відчуває постійно . Для дітей , особливо маленьких , потреба в цьому з боку дорослих є однією з найважливіших . Її задоволення –неодмінна умова формування у дитини соціальноціннісних рис особистості . Саме життя свідчить , що без батьківської любові дитина , як соціальна істота , не може нормально розвиватися . Відсутність любові батьків , місце якої часто займають надмірні суворість або байдужість до дитини , буває однією з причин того, що у неї формуються такі риси , як замкненість , черствість і навіть жорстокість стосовно інших людей та й навіть самих батьків . Ці риси можуть настільки вкорінитися у характері дитини , що їх важко подолати протягом усього наступного життя .
Якщо говорити про педагогічні здібності батьків , то до найважливіших із них варто , мабуть , віднести вміння належно організовувати комунікативну діяльність , налагоджувати внутрішньосімейні взаємини і , найголовніше , встановлювати правильні стосунки з дітьми .
Надзвичайновжливе значення для формування життєвих ставлень дитини мають передусім взаємини між самими батьками , оскільки в них відзеркалюється
Загальний дух сімейних стосунків , спрямованість життєдіяльності сім’ї , її моральна атмосфера .
Відомо , що діти , особливо дошкільного віку , дуже схильні наслідувати поведінку дорослих . Це можна пояснити , що мала дитина не здатна критично аналізувати поведінку дорослих . Некритичність виразно виявляється стосовно батьків , які є для неї , як правило , незаперечним авторитетом , яких вона любить , у всьому їм довіряє . К.Д.Ушинський писав , що схильність дітей наслідувати особистий приклад батьків – один з найсильніших засобів виховання . На жаль цей факт не завжди належно враховується .
Дехто з батьків забуває або взагалі не вважає за потрібние думати про те , , що навіть діти , які ще не навчились правильно вимовляти слова , вже здатні підсвідомо схоплювати найтонші відтінки у стосунках між дорослими . Повз увагу маляти не проходять незгоди , сварки між батьками , які спричиняють у них підвищену збудливість , нервозність , зумовлюють неорганізованість , боязкість та інші негативні емоційні стани , що згодом , внаслідок частого повторення можуть закріпитися у вигляді негативних рис характеру , ущербних життєвих позицій .
У сім’ї , де між батьками , панують згода , доброзичливість , поступливість , взаємна допомога , турбота і співчуття , діти постійно відчувають тепло домашнього вогнища , вони пишаються їхніми батьками і загалом почуваються щасливими .
Важливе значення для формування у дітей правильних стосунків з дорослими мають також взаємини між батьками і представниками найстаршого покоління в сім’ї – дідусем , бабусею . Можна безперебільшення сказати , що шана батька й матері до своїх батьків часто стає реальною моделлю ставлення до них своїх власних дітей . Нажаль нерідко трапляються сім’ї , в яких забувають , що старенькі дідусь чи бабуся потребують турботи , уваги , що їм належить користуватися однаковими з усіма іншими членами родини правами .
Там , де ці потреби і права найстарших у сім’ї задовольняються , де взагалі звикли поважати кожного члена сім’ї , діти починають розуміти , а потім глибоко усвідомлюють , що людина – найбільша цінність . Це стає їх життєвим кредо .
Стверджувальна відповідь на запитання чи треба любити своїх дітей , нікого не здивує . Тим більше не викличе вона щонайменшого сумніву у батьків . Адже це так природно –любити своїх дітей . Однак у проблемі батьківської любові є ще й інші питання : як треба любити своїх дітей ? Ті , хто байдужий до подібних запитань , мав або матиме нагоду на власному життєвому досвіді переконатись у їх важливості .

Читайте повну версію "Батьки – перші вихователі"

«Якщо ваша дитина гіперактивна… »

Отже, що таке "гіперактивність"?
Синдром дефіциту уваги й гіперактивності - певна картина фізичного й психологічного розвитку дитини, за якої спостерігаються дефіцит уваги, імпульсивність, підвищена рухова активність і збудливість. Така дитина прагне встигнути всі й відразу, однак ця квапливість непродуктивна, не встигаючи толком ознайомитися з одним предметом або заняттям, дитина вже зацікавлюється іншою річчю або родом діяльності, кидаючи початі справи.
Існує думка, що дитяча гіперактивність - це хвороба. Доктори й педагоги застосовують до таких дітей особливі санкції в школі й намагаються лікувати особливості їхнього характеру медикаментами.
Активність чи гіперактивність
Візьмемо, наприклад, півторарічну дитину. Якщо вона не може грати з однією і тією ж іграшкою більше двох хвилин і відмовляється слухати, як ви читаєте їй книжку, чи означає це, що вона гіперактивна ? Насправді, швидше за все, це здорове і найзвичайніше непосидюче маля, зайняте дослідженням навколишнього світу. Адже середній показник періоду уваги для цієї вікової групи – менше 2 хвилин! Як правило, гіперактивність не діагностується у дітей до 5-6 років, оскільки бути активним (і навіть дуже активним) і непосидючим в цьому дошкільному віці – абсолютно нормально.
Активність – тобто енергійна діяльність. І це чудово, якщо до цього слова не додається префікс „гіпер”, що в перекладі з грецької означає „перевищення норми”. Гіперактивні діти є імпульсивними, неуважними (їх увага постійно відволікається від об’єкту), вони бігають і стрибають, ламають і складають, розкидають і збирають, розвалюють і будують, б’ються, галасують, танцюють, співають - і все це майже одночасно.
Отже, це „рухливі живчики”, „вічні двигуни” – якщо у вас така дітина , то маєте проблему і повною мірою відчуєте глибоку правду старої приказки: "Який же ти хороший, коли спиш!" Але ж погодьтеся: спокійна, тиха і надто слухняна дитина – це теж тривожна ознака. Одразу починаєш думати: "Щось із нею не те!" Отже, активна дитина – це добре, це означає, що вона, по-перше, здорова (хвора не буде гасати!), а по-друге, не «затлумлена вихованням» - суцільними заборонами і покараннями. А з іншого боку – хіба це нормально, коли дитина день і ніч скаче тобі по голові? То де межа між нормою і "перебором"? Між активністю і гіперактивністю? Перш ніж годувати дитину заспокійливими препаратами, спробуємо розібратися.
Отже, співставляємо:
Активна дитина:
- віддає перевагу рухливим іграм перед пасивними (пазли, лото, конструктор), але якщо їй справді цікаво – може і палац побудувати, і казку послухати;
- швидко говорить і ставить нескінченні запитання;
- не страждає хронічними порушеннями сну і кишковими розладами;
- активна не завжди і не всюди (наприклад, в гостях у малознайомих людей – може бути спокійна, сором’язлива);
- неагресивна (тобто може дати здачі, але не ображає без причини).
Гіперактивна дитина:
- перебуває у постійному русі і не може себе контролювати, не може зупинитись, перепочити; навіть коли змучиться – все одно рухається, поки не почнеться істерика;
- теж швидко і багато говорить, ковтає слова, перебиває, не може дослухати до кінця те, що їй говорять; теж ставить безліч запитань, але не має терпцю навіть вислухати відповідь чи пояснення;
- її дуже важко вкласти спати, вона дуже погано засинає, сон неспокійний, часто прокидається; страждає на кишкові розлади, алергію;
- не реагує на заборони; у будь-яких обставинах, завжди і всюди поводиться однаково активно;
- дитина неконтрольовано агресивна – безпідставно б’ється, кусається, дряпається, штовхається, кидається камінням, землею, може вдарити палкою тощо.
Причини гіперактивності
• Інфекції матері під час вагітності і дія ліків у цей період.
• Харчові отруєння майбутньої матері. Прийняття нею алкоголю, наркотиків, куріння, травми, забиті місця у сфері живота.
• Иммунологічна несумісність (за резус-фактором).
• Хронічні захворювання матері.
• Передчасні , швидкоплинні чи затяжні пологи, стимуляція родової діяльності, отруєння наркозом, кесаревий розтин.
• Родові ускладнення
• Травми хребта при сучасних технологіях кесаревого розтину.
• Хребет дитини можливо травмований, якщо її привчають сидіти , коли м'язи спини не зміцніли. Також до цих травм наводить носіння в «рюкзачку».
• Астма, пневмонії, серцева недостатність, діабет, захворювання нирок можуть виступати, як чинники, які порушують нормальну роботу мозку
АЛЕ: не всі діти, що належать до групи ризику, обов’язково будуть гіперактивними! Та й потім, якщо істеричність, кольки, порушення сну не минули протягом першого року, їх все одно можна виправити.
Іноді гіперактивність може бути реакцією дитини на психічну травму, наприклад, на сварки батьків чи їх розлучення, поганее ставлення до нього в сім’ї, в садочку чи школі, конфлікт з членами (членом) сім’ї чи вихователем (учителем).
Гіперактивність дитини є лише зовнішнім проявом пору¬шень її психологічного розвитку й може виникнути через несформованість мозкових структур. Наявність у дитини, принаймні, восьми з названих нижче чотирнадця¬ти симптомів, які постійно спостерігаються протягом, як мінімум, остан¬ніх шести місяців, є підставою для діагностування синдрому дефіциту уваги й гіперактивності.

СКАЧАТЬ « Якщо ваша дитина гіперактивна… »

Готовність дитини до школи

Вступ дитини до школи становить важливий момент в житті дитини . Це зустріч з новим світом - загадковим , цікавим , бажаним , і , водночас , дуже непростим . Адже саме в початковій школі дитина вперше стає суб'єктом соціально-нормованої діяльності , коли виконувати слід не лише те , чого хочеться, а те, що треба і саме так, як цього вимагають дорослі - вчителі .
Безумовно , попередня історія розвитку особистості дитини готує її до такої діяльності . Більшість дітей бажають іти до школи . Однак давно вже в психології відомий факт , що бажання першокласників є дуже поверховим і не обгрунтованим : дитина хоче оволодіти новою соціальною роллю («школяр» ) , яка приваблює своєю атрибутикою ( формою , портфель , книжки ) . Саме цього хоче майбутній першокласник . Але дуже швидко виявляється , що все зовсім не так , як уявлялось .
Так , вчитись хочеться , але не завжди , а ще в школі треба робити тільки те , що вимагає вчитель не тільки тоді , коли тобі самому цього хочеться . Та й просто фізично важко витримати навантаження , що виникають .
І от саме тоді , коли дитина , зіткнувшись з цією двоїстістю шкільного життя в повному обсязі , починає переживати психологічний дискомфорт , на сцену актуально і гостро виступає фактор готовності до шкільного життя .
Успішність навчання значною мірою визначається тим , наскільки готовими до цієї нової складної діяльності прийдуть діти до школи .
Досвід переконує , що поняття “готовність дитини до школи “ батьки розуміють надто звужено , спрощено , визначаючи основними домінантами навчання читання й лічби . Однак цього надто мало .
Школа – новий світ дитини з певним колом обов’язків та вимог , із заміною поняття “хочу” на поняття “треба”.
Більшість дошкільників спокійно ставляться до школи , радіють . При цьому 18% дітей не хочуть іти до школи через несхвальні відгуки дорослих.
Успішність шкільного навчання і подолання психоемоційного дискомфорту дитини тісно пов’язані з тим , як вона ставиться до школи , наскільки контактує з дорослими , як поводиться у конфліктних ситуаціях . Тому дуже важливо сформувати позитивну мотивацію на навчання в школі .
У дошкільників , які йдуть до школи , необхідно сформувати ті передумови , завдяки яким навчання проходитиме успішно. Такими передумовами є загальний психічний розвиток дитини , що відповідає віковій нормі . Він виявляється у певному запасі знань і уявлень про навколишній світ , у сформованості пізнавальних процесів , в емоційно-вольовому розвитку і соціально-комунікативних навичках .
Надзвичайно важливим є рівень сформованості сприймання ( оперування сенсорними еталонами : кольором , формою, величиною) , зорово-моторної координації ( вправність дрібних рухів руки дитини , особливо у поєднанні із зоровим сприйманням ) здатність оперувати певними предметно-кількісними відношеннями ( порівняння предметів , орієнтація у просторі)
Вагомою складовою готовності до навчання є певний рівень емоційно-вольової та соціальної зрілості , що проявляється у довільності поведінки . Здатність до свідомої регуляції поведінки формується разом із розвитком особистості дитини впродовж усього її дошкільного дитинства .
Не менш важливою є фізична готовність до навчання в школі . Це достатнє функціонування всіх органів та систем дитячого організму , елементарні навички щодо збереження здоров’я.
Психологічна готовність дитини – це достатній рівень розвитку психічних процесів : пам’яті , мислення , уваги , уяви .
Мовленєво-комунікативна готовність – це достатній запас слів , правильна звуковимова , володіння граматичною будовою мовлення та навичками спілкування , знання та використання у мовленнєвій практиці етичних засад спілкування , вміння встановлювати контакт з однолітками та дорослими .
Інтелектуальна готовність дітей до школи містить три основних компоненти : засвоєння знань про природу , про життя людей , світ мистецтва та предметного середовища , відповідний рівень психічних процесів ( пам’ять , увага , зосередженість , уява); мова та мислення ; сформованість елементів навчальної діяльності .
Емоційно-вольва готовність дитини до школи передбачає вміння керувати своєю поведінкою , емоціями , вміння переключати увагу з одного предмета на інший , стримувати свої імпульси , докладати зусиль для виконання завдання .
Моральна готовність передбачає сформованість тих моральних якостей , які допомагають увійти дитині у новий шкільний колектив , контактувати з дорослими та однолітками , засвоїти правила соціальної поведінки .
Отож , готовність дитини до щкільного навчання складається з багатьох компонентів . Недостатня сформованість одного з них не може не позначитися на її адаптації до школи .

Скачать "Орієнтовні завдання , ігри та ігрові вправи"

Коментарi